🚫🧡🧡🧡🧡🧡🧡
Найіталійськішу страву світу вигадали для американських генералів
Двадцять другого вересня 1944 року союзники прорвали Готську лінію під Річчоне. Того ж дня влаштували обід на честь зустрічі Восьмої британської та П'ятої американської армій. Готувати доручили молодому болонцю Ренато Гуаланді.
Продукти привезли американці: бекон, вершки, сир і яєчний жовток у порошку. Гуаланді змішав усе це, заправив пасту і в останню хвилину додав чорний перець. Генерали були підкорені.
Далі він готував для союзників у Римі, з вересня сорок четвертого до квітня сорок п'ятого. Цього вистачило, щоб рецепт розійшовся столицею.
А тепер найцікавіше. Перший записаний рецепт карбонари надрукували не в Італії, а в Чикаго, у 1952 році, у путівнику по ресторанах Патриції Бронте. Перший італійський вийшов у серпні 1954-го в журналі La Cucina Italiana, і в ньому був часник, панчетта і швейцарський грюєр. Гуанчале з'явилося тільки в 1960-му. Вершки з рецепта прибрали аж у дев'яності.
Тобто страва, яку сьогодні захищають як святиню, молодша за багатьох людей, які її захищають.
Рекомендуємо нарізати гуанчале товстими брусками і викласти на суху холодну сковороду. Вогонь малий, олії не додавати. Жир витопиться сам, і саме він, а не вершки, буде основою соусу.
На дві порції розтерти три жовтки і одне ціле яйце з тертим пекоріно до густої пасти. Перцю багато, свіжомеленого, інакше сенсу немає.
Пасту зварити на хвилину менше, ніж написано. Сковороду зняти з вогню. Перекласти туди пасту, влити ополоник води від варіння і тільки після цього, на вимкненій плиті, ввести яєчну суміш.
Далі найважливіше. Мішати швидко і довго, доки соус не стане глянцевим і не обтягне кожну нитку. Якщо сковорода гаряча, вийде омлет, і врятувати це вже неможливо.
Вершків не треба. Не тому, що заборонено, а тому, що не потрібно.
Традиція це імпровізація, яка вижила.
💛Смачного.
