📁🧡🧡🧡🧡🧡🧡
2007 року Іван Вінник заснував ТОВ «Завод будматеріалів №1», яке стало власником Новокахівського заводу з випуску газобетону (пінобетону). Саме під це підприємство він набрався боргів та кредитів. Зокрема, це кредити «Приватбанку», оформлені на його фірму «Глобал Концентрат»: у 2013 році він був винен «Привату» 22,51 млн гривень, у 2016 році фірми Вінника все ще були винні банку 35,57 млн гривень. Ну і додамо сюди вищезгадані 7 млн доларів від Зикова та майже 4 млн доларів, на які Вінник «кинув» українських виробників соків. Нагромадилася дуже велика сума, проте скільки з цих грошей він реально вклав у завод, залишилося невідомим. А потім Винник узяв вражаючий кредит у Альфа-банку під заставу 70% акцій підприємства. Сам він із 30% акцій залишився головою ради та гендиректором ТОВ «Завод будматеріалів №1».
Віддавати свої борги Вінник не поспішав, натомість вигадуючи хитромудрі комбінації. Так, він умовив «Вітмарк» та «Ерлан» відшкодувати заборгованість товаром (газобетоном), але при цьому фактично вкрав його з власного заводу — на шкоду іншим акціонерам, на шкоду самому заводу та його працівникам. Потім Іван Винник так само хотів розрахуватися з «Чумаком», проте «кинув» його вдруге: вже переписаний на «Чумака» газобетон (переписаний незаконно), що зберігався на складі заводу, раптом… зник. Вийшов подвійний крадіжка – спочатку газобетон вкрали у заводу, а потім його вкрали у «Чумака», причому все це відбувалося на одному складі.
Вінник стверджував, що у цьому винні «треті особи», він навіть відхилив у судах Херсона усі позови «Чумака», але корпорація потім добилася через Київський апеляційний суд визнати за Винником борг. Щоправда, це був уже не мільйон із хвостиком доларів за так і не поставлену «Чумаку» томатну пасту, а лише борг за вкрадений газобетон – сума вийшла менша. Тобто і тут Іван Юлійович надув «Чумак», який багаторазово постраждав від нього!
У 2013 рішенням Каховського райсуду Вінника було звільнено від кримінальної відповідальності за несплати податків та махінації з ПДВ (спасибі дядькові дружини). А ось обдурити «Альфа-банк» виявилося набагато важче, оскільки той мав право акціонера. Проте Вінник намагався. Активи підприємства переписувалися на ТОВ «Бетон Таврії», а обладнання і навіть офісні меблі на ТОВ «Каховка-Маркет», контроль над яким здійснював ще один партнер Винника – москвич Дмитро Васильєв, що осів у Каховці (1968). Раніше Васильєв притягувався до кримінальної відповідальності за шахрайство, а потім ще проходив у справі про вимагання.
У 2013«Альфа-банк» скористався своїм правом і скликав раду акціонерів, яку змістив Вінника з посади гендиректора, призначив на його місце Миколу Шияна, та перепідпорядкував підприємство спеціально створеному ТОВ «Енерджі продакт». Це дало старт тривалому протистоянню вже фізично: півроку люди Винника обороняли завод, не допускаючи в нього Шияна, а в березні 2014 спробували відбити його. В атаці брали участь близько півсотні членів новокахівського «патріотичного клубу» Дмитра Васильєва, який виявився таким же любителем історичної реконструкції, як і його земляк Ігор Гіркін. Незважаючи на те, що у 2011-2012 цей клуб влаштовував автопробіги «Георгіївська стрічка» і взагалі тяжів до радянської тематики, одразу після другого Майдану він перефарбувався до клубу українських патріотів – яким раптом став і Іван Винник. Він почав заявляти, що його завод газобетону «захоплений російськими рейдерами», які «навмисно знищують українську економіку», наголошуючи на тому, що власником «Альфа-банку» є російський олігарх Михайло Фрідман (львівського походження, до речі).
Новокаховський міський суд виніс рішення про стягнення з Винника та його компаньйона Ткачука 335,43 млн гривень на користь «Альфа-банку»: у цю суму увійшли взяті кредити, і виведені активи, і викрадені активи. Але Вінник заздалегідь підготувався до такої розв'язки: фіктивно розлучився з дружиною ще у 2009 та переписав на неї практично все своє нерухоме майно, а також автомобілі та катери.
Далі буде..
