Страва, готовність якої визначають на слух. Правильний чебурек при надкушуванні тріщить.
Чебурек це кримськотатарська страва, яка розійшлася всім півднем і стала невіддільною від одеських пляжів. Назва походить з тюркських мов і означає приблизно «сирий пиріжок», тобто пиріжок із сирого м'яса, яке готується вже всередині тіста.
У цьому вся його конструкція. М'ясо не смажать окремо. Воно вариться у власному соку в герметичному конверті, і цей сік і є головне, що там є.
Тому в правильному чебуреку завжди є бульйон, і тому його їдять, нахиливши над тарілкою.
Тепер три речі, без яких нічого не вийде.
Перша: тісто. Борошно, вода, сіль і обов'язково ложка горілки або оцту на пів кіла. Спирт випаровується при смаженні й утворює ті самі бульбашки на поверхні, за якими впізнають справжній чебурек. Без нього тісто буде рівним і нудним.
Тісто вимішати круто, загорнути і дати відпочити годину. Розкачувати дуже тонко, майже прозоро.
Друга: фарш. Він має бути рідким, майже як густа сметана. На півкіла м'яса додають двісті грамів холодної води або бульйону, багато цибулі й чорного перцю. Сухий фарш дасть сухий чебурек, і виправити це вже нічим.
Третя: олії має бути багато, чебурек має плавати, а не лежати. Температура сто вісімдесят. У холодній олії тісто вбере жир, у надто гарячій згорить, доки м'ясо залишиться сирим.
Краї заліпити ретельно і пройтися виделкою. Одна дірка, і весь сік піде в сковороду.
Дві хвилини з боку, до бурштинового кольору і здуття.
Їсти одразу, стоячи, обпікаючись. Інакше не рахується.
Найкраще у правильно зробленій справі зазвичай залишається всередині.
💛Смачного.
