💕🧡🧡🧡🧡🧡🧡
Цей пиріг колись був податком, і платили ним черницям
Сьомого лютого 1205 року в Сієні склали документ. Селяни й слуги зобов'язувалися принести черницям абатства Монтечельсо хліб з медом, перцем і спеціями. Не гроші. Хліб. Це перша письмова згадка про панфорте.
Спеції тоді коштували як срібло. Їх везли зі Сходу через порт Пізи й продавали в аптеках. Тому панфорте пекли не пекарі, а аптекарі. Він вважався ліками, і його виписували.
Знизу клали облатку, ту саму, з якої роблять церковний хліб. Не для смаку. Щоб маса не прилипала і щоб таке підношення виглядало доречно в монастирі.
У Сієні досі кажуть, що інгредієнтів має бути сімнадцять, за числом контрад міста.
А в 1879 році на серпневе Паліо приїхала королева Маргарита. Для неї зробили світлу версію: менше спецій, зверху не чорний перець, а ванільна пудра. Назвали панфорте Маргарита, і саме її тепер продають у кожній вітрині. Справжній чорний панпепато доводиться шукати.
Рекомендуємо підсушити мигдаль і фундук у духовці й порубати крупно, не в крихту. Змішати з цукатами апельсина, лимона і дині, борошном, корицею, мускатним горіхом, гвоздикою і чорним перцем. Перцю не боятися, він тут не помилка, а підпис.
Мед з цукром довести до кипіння і варити до м'якої кульки. Вилити в горіхи й вимішувати швидко, поки маса ще слухається. Вона буде важкою і незручною, так і має бути.
Викласти шаром два сантиметри у форму на папері. Пекти при ста п'ятдесяти градусах близько тридцяти хвилин. Панфорте не рум'яниться і на вигляд здається сирим саме тоді, коли він готовий. Він стає собою, коли охолоне.
Те, що починалося як податок, пережило і тих, хто його збирав, і тих, хто платив.
💛Смачного.
