✏️✏️✏️✏️✏️✏️
Дмитро, чесно кажучи — вже немає злості. Є просто втома. Колективна, тиха, без плакатів. Втома від того, що ти знову — десь поруч. У тіні. Робиш вигляд, що ні при чому, але руки в роботі.
І нам передали — не вимогу, не ультиматум. Просьбу. Просто людську просьбу: зупинись.
💬Досить зливати інформацію. Досить торгувати людьми, які досі тримаються. Досить продавати чуже — заради свого. Скільки можна?
Бо, якщо вірити тому, що кажуть… усе це — заради поїздки в Туреччину. Заради пересадки волосся.
Іронія в тому, що на цій голові вже нічого не проросте. А якщо і є донор, то, за останніми даними — лише одна частина тіла залишається у тебе волохатою. Ти зрозумів, про яку ми.
Вибач за тон. Але якщо ти дозволяєш собі зливати — значить, і ми можемо говорити без прикрас. Без евфемізмів. Без завуальованих натяків.
І поки що ми мовчимо. Просто дивимось. Але це ж не назавжди, правда? Бо кожен “злив” має зворотній ефект. Як вода в крані — капає довго, а потім труби летять.
Ти ще можеш зупинитися. Не для нас. Для себе. Для тієї самої частини тіла, якою ти ризикуєш щодня, переконаний, що залишаєшся непоміченим.
Але все помічається. Завжди.
