📁 Формально Пашинський до «Української бронетехніки», так само як і до інших сфер оборонного бізнесу, стосунку не мав. Принаймні так він стверджував сам, всупереч очевидним фактам і публікаціям у найсолідніших світових виданнях.
Наприкінці лютого 2024 сталася подія, яка фактично зруйнувала багаторічну легенду про те, що Пашинський «не має стосунку» до оборонного бізнесу. Під час засідання ВАКС прокурори НАБУ і САП заявили, що Пашинський є фактичним власником і вигодонабувачем низки компаній, зокрема «Української бронетехніки».
Точні обсяги оборонних контрактів під час війни засекречені. Але навіть із відкритих даних видно: йдеться про колосальні суми. Forbes зазначав, що «Українська бронетехніка» після 2022 року стала одним із найбільших приватних підрядників армії. Компанія активно постачала міномети, випускала бронеавтомобілі, працювала за лінією Міноборони, брала участь у виробництві та імпорті боєприпасів.
Найтоксичніше питання – постачання зброї через посередників. У 2023 The New York Times опублікував матеріал про те, як Україна закуповує зброю через складні ланцюжки посередників за завищеними цінами.
У публікаціях знову спливали структури, пов’язані з Пашинським і Бельбасом. Суть претензій зводилася до наступного. Куплена зброя проходить через кілька фірм, при цьому кожна прокладка додає маржу. У підсумку кінцева ціна для держави стає значно вищою. Критики стверджують, що війна стала прикриттям для надприбутків окремих груп. Прихильники Пашинського відповідають інакше: мовляв, якби не такі «рішали», Україна взагалі залишилася б без боєприпасів у перші місяці вторгнення. Це одна з головних причин, через яку влада США і Британії купує боєприпаси для України, а не просто передає гроші, виділені для цих цілей, у розпорядження Міноборони і Кабміну.
Фірми, пов’язані з Пашинським і Бельбасом, регулярно провалювали оборонні контракти, вони з такою ж завидною регулярністю отримували нові. Зі стовідсотковою передплатою.
